Про необхідність реформування вітчизняної медицини говорять уже не перший рік: якою їй бути — державною чи приватною, страховою чи бюджетною? А може, не варто винаходити велосипед, адже давно існують досить успішні моделі системи охорони здоров’я у розвинених країнах?
Україна поки що не стала економічно сильною державою і внаслідок своїх особливостей не готова до такого простого наслідування.
Просто списати якісь моделі зі світової практики і впровадити їх в себе у країні досить складно і навіть неможливо. Причин тут дуже багато, враховуючи соціальну спрямованість цієї галузі.
Насамперед це пов’язано, як мінімум, з різними фінансовими можливостями держав і достатком їхніх громадян. Багатим і розвиненим країнам легше розв’язувати ці питання. Хоч це ще не означає, що і там усі проблеми вирішують повністю в інтересах пацієнта.
Якщо уважно розглядати різні моделі — ізраїльську, американську, німецьку, французьку, можна побачити, що ідеальної моделі насправді не існує.
Наприклад, ми часто думаємо, що ідеальна модель охорони здоров’я є в США. Але навіть і там — свої вади. Зокрема, президент Обама нарікав на те, що охорона здоров’я у них досить заорганізована. У США існує сувора система юридичних відносин: пацієнт — лікар — медсестра — страхова компанія. Біля пацієнта відбувається така суєта, що на нього самого насправді вже мало звертають уваги — навколо процесу надання послуги досить багато супроводжуючих. Тут є свої плюси й мінуси. Тому до питання структурування галузі загалом, гадаю, потрібно підходити збірно.
В Україні накопичилася маса гострих проблем, які не можна вирішити за короткий період. По-перше, питання освіти. Медична освіта, як і вся освіта в цілому, досить корумпована.
Згідно з існуючою непублічною статистикою в Україні за добу, за різними оцінками, від лікарської помилки помирає до 10 осіб. Цифра абсолютно жахлива. Якщо запитати, чи існує лікарська помилка на Заході? Так, вона існує. Однак, звичайно ж, цифри абсолютно інші.
Серед причин низької кваліфікації значної частини лікарів, крім вад в освіті, актуальна проблема передачі клінічного досвіду від старшого лікаря молодшому, а також отримання зарубіжних практик.
Серйозним недоліком вітчизняної медицини є глибока комерціалізація охорони здоров’я. І тут ідеться не про приватну медицину.
Будемо чесні. За формою власності в нас функціонує державна і приватна медицина. Проте некомерційної медицини немає. Ті, хто хоч би раз мав досвід спілкування з державним сектором медицини, це добре розуміють. Але глибока комерціалізація — це досить небезпечне для пацієнта явище.
Корупція, поняття відкатів фармацевтам, відкатів із боку лаборантів стали звичайним явищем у державному медичному секторі. З’явилося і нове поняття відкатів: лікаря — лікарю. Це коли один лікар, розуміючи, що грошовий потік у його бік уже достатньо вичерпано, дає деяку рекомендацію з розрахунку на те, що у відповідь буде отримано агентську винагороду.
Якщо говорити про західний досвід, то у країнах, де існує індивідуальна ліцензія, за подібні «рекомендації» можна позбутися її назавжди. Адже рекомендація лікаря там дорівнює особистій відповідальності, у тому числі й юридичній. Абсолютно недопустима також фінансова мотивація роботи лікаря, як кажуть, від чека — чим більше принесеш у касу, тим більше отримаєш.
Істотною проблемою медицини залишається оплата у конверті. Без сумніву, медики мають отримувати гідну зарплату, щоб не було спокуси. У державній же медицині склалася реальна практика оплати лікаря, яка насправді у середньому перевищує офіційну приблизно на 50% (деякі лікарі отримують і до 80%) і здійснюється у вигляді «вдячності». Тут можна лише шкодувати про моральний стан такого лікаря. Через низьку зарплату він змушений цю «надбавку» фактично випрошувати.
Якщо ж порівнювати оплату лікаря приватної клініки й державної, то у першому випадку він платить державі всі податки й відрахування, а у другому — кладе всю додану суму собі в кишеню.
Треба звернути увагу і на необхідність індивідуального ліцензування. На Заході давно вже відмовилися від практики так званої ліцензії для клініки й тільки. Кожен лікар має особисту ліцензію й несе персональну відповідальність.
Говорячи ж про перспективи впровадження страхової медицини в Україні – обійдемося без порад! – але треба бути реалістами. На сьогодні гарантувати отримання всіх видів медичних послуг за системою обов’язкового страхування нереально. Можливо лише забезпечити деякий кошик необхідної медичної допомоги виходячи з потреб середньостатистичного громадянина й можливості держави загалом. І не більше того. Сподіватися ж на всеосяжну безплатну медицину — обманювати самих себе. Те медичне обслуговування, що виходить за рамки цього кошика послуг, потрібно забезпечувати іншими способами, в тому числі й іншими формами страхування.
Страхова медицина повинна бути суворо під контролем і мати розумний підхід. Наприклад, на Заході хороший інструмент страхування призвів до того, що лікар і пацієнт опинилися на великій відстані. Між ними виникла низка різних посередників, що ніяк не здешевлює послуг. Адже всі посередники — це комерційні організації.
Говорячи про проблему доступності приватної медицини треба зазначити, що тут існує деякий міф про те, що приватна медицина — тільки для багатих. Це далеко не так.
Якщо, приміром, подивитися на статистику купівлі автомобіля, там не так уже багато дешевих. Сім’ї обирають деякий варіант, щоб автомобіль був і комфортабельним, і безпечним. Подібний підхід можна застосувати й до медицини.
Якщо нині говорити про безпеку медицини, це у структурі собівартості вона коштує дорого. Адже хорошої дешевої медицини не буває. Самообман може коштувати здоров’я і навіть життя. Якісна медицина має бути з гідною оплатою праці лікаря й медсестри, використовувати якісні медикаменти, найсучасніше обладнання. А це все впливає на ціноутворення.
Втім є стійка тенденція до того, що пацієнтами приватних клінік є звичайні люди – менеджери середньої ланки, представники середнього класу, котрі цілком розуміють, що «шукати здоров'я» у державних стінах, у підсумку обійдеться дорожче.
До речі, середня молода сім’я може дозволити собі лікування і в кредит. Для цього багато приватних клінік розробило кредитні програми. Так що лікування у приватних клініках цілком доступне і, головне – якісне.
У найближчі роки менеджмент головним чином сфокусується на розвитку, розширенні і поліпшенні якості медичних послуг та сервісу, а компанії наполегливо продовжать інвестувати в навчання лікарів та середнього персоналу, відкриття нових медичних центрів та розширення потужностей.
За матеріалами Укрінформ
